Канцлер. Ваше величество! Император. Где мы, канцлер? Канцлер. В Германии, ваше величество. Император. В Германии? Мы забыли, Мы забыли. Нам казалось, что Мы в нашем мадридском дворце. Канцлер. Ваше величество изволили остановиться в Вормсе. Здесь созван рейхстаг. Император. Рейхстаг! Омерзительно! Нам не нравятся эти немецкие дела, они такие… такие негармоничные. Канцлер. Вашему величеству надлежит назначить новых членов Венской Императорской академии живописи. Вот список, ваше величество. Император. Тициан, хорошо, Тинторетто, возможно, Маартен ван Хемскерк заслужил, Маринус фон Роймерсвеле, то, что надо, Ян ван Амстель достоин, Альтдорфер — ладно, конечно, Гольбейн — куда ни шло, Хагельмайер из Вены — нет, канцлер, это невозможно. Мы, правда, сами Габсбурги, но это свойственное венцам отсутствие фантазии для Нас неприемлемо. И уж если этот субъект полагает, что Нам приятнее смотреть на изображение деревьев, а не людей, то Мы должны, по крайней мере, получить ощущение силы, с которой природа поднимает из земли эти могучие стволы. А вместо этого Мы видим всего лишь неподвижную кучу раскрашенных листьев. Что еще?
Шел Сільверстейн (пер. Галина Михайловська) МАМА ТА БОГ Бог дав нам пальці, а мама виделку та ложку. Бог дав нам голос, а мама товче: "Не горлай!" Мама готує вівсянку та юшку з горошку, Але навіщо ж тоді Бог сотворив шоколад? Бог дав нам пальці - а мама хустинку картату. Бог дав калюжі - а мама: "Не хлюпай по них!" Каже матуся: "Тихіше, спить втомлений тато". Та Бог дав нам безліч чудових кастрюльок гучних! Бог дав нам пальці - а мама: "Вдягни рукавички!" Бог дав нам дощик - а мама: "Додому мерщій!" Мама велить стерегтися нам песиків стрічних, Тих, що їх Бог дарував, аби пестили їх від душі. Бог дав нам пальці - а мама своєї: "Мий з милом!" Та Бог дав для мандрів бруднющі горище і льох. Знаю я точно, хоч, може, не дуже кмітливий: Хтось помиляється з двох - чи то мама, чи Бог.
Росла на груші грушка, Як всі грушки – проста. Та хто б, скажіть, подумав? – Упала на кота! Кіт – ну нявчать на грушу! Прийшов у сад дідусь... Та хто б, скажіть, подумав? – І діда грушка – лусь! Тоді приходить бабця Їх, бідних, лікувать. Та хто б, скажіть, подумав? – І бабцю грушка – гать! Аж тут прибігли діти Під грушку – й залюбки – Ну, хто б, скажіть, подумав? – Поїли всі грушки!
Жил на свете поэт- изувер. Он писал не стихи, а муру. И его поднимали на смех. И он чуть было там не погиб. Но пришла к нему муза муры И сказала - ты тут ни при чем. Просто муза такая твоя. Называется - муза муры. И поэт весь, ликуя, воспрял И напился ликёров и вин. И упал в пьяном виде с моста. И ударился больно лицом. И тогда его муза ушла, И муру забрала от греха. Потому что у музы муры Тоже есть уваженье к себе.