Но вот один момент в детстве не запоминался, а теперь другое дело)
...Індіанця Джо поховали біля входу до печери. На похорон човнами й фургонами з'їхалися з містечок, селищ і ферм за сім миль в околиці; їхали з дітлахами, із запасом харчів, а потім казали, що дістали майже таку саму втіху, яку дало б їм видовище смерті злочинця на шибениці.
Той похорон поклав край одній добродійницькій справі, що набрала була розвою,- збиранню підписів під проханням на ім'я губернатора про помилування індіанця Джо. Підписів набрали вже чимало; тут і там відбувалися збори, де лилися сльози й лунали проречисті промови; утворили навіть «комітет» із жалісливих дам, які мали вбратися в жалобу, піти до губернатора й слізно благати його, щоб він знехтував свій обов'язок і повівся як милосердний осел. Казали, індіанець Джо вбив п'ятьох городян - то й що? Та хай би він був і сам сатана, знайшлося б доволі м'якотілих телепнів, ладних нашкрябати свої імена під проханням про його помилування та ще й зронити на те прохання сльозу із свого вічно несправного, дірявого водогону.