Приходить з фэйсбуку різна різність, і от бібліотека, зустріч дітей з письменником, всі раді, а я незнаю хто такий...
Іду дивитсь вінтернет: Сашко Дерманський, чи не найталановитіший і найпопулярніший в Україні молодий дитячий письменник.
Вау! А я всё пропустив.
Іду читати:
Соня ліпила баранця.
Соня..., незнаю чи найкраще ім'я в українській казці, але не заборонено.
Той, хто хоч раз ліпив баранця, знає: щоб створити гарну фігурку, замало пластиліну й хисту — тут ще й настрій відповідний потрібен, натхнення, так би мовити.
Я б не назвав це вдалим казковам реченням, але не заборонено. Так.
А яке там натхнення, коли тебе несправедливо ув'язнено у власній кімнаті й суворо заборонено виходити гуляти на вулицю, ще й дивитися телевізор. А засніжений двір так манить!
Та тут драма, ув'язнено, телевізор заборонено, які казки, біда!
— Нормальні діти зараз баб снігових ліплять, а я… ...на свого неоковирного баранця... ...Чому ж я повинна дурно страждати?...
Ти бач. Натхнення, неоковирні баранці, страждання.
У дворі ніхто з дітей уже не грався: там починалася справжня завірюха
От тобі і еге ж. Ніхто не грається на дворі, там завірюха, і одночасно туди манить, там нормальні діти і снігові баби.
Я таки не завсім нормальний сам, але щось тут не те...
— Нічого цікавого, — скептично зітхнула дівчинка, і раптом побачила, що в третьому вихорі повз її вікно пролетіло й тут-таки зникло… чудовисько!
Соня очам своїм не повірила.
Я теж! Бо...
— Е, нікудишній баранець, — раптом почувся чийсь грубенький голос.
— Я знаю, — промовила Соня й спохопилася: в кімнаті, окрім неї, нікого ж немає! Чий це тоді басок?
Гай, гай, любі діти, я вже знаю чий.
— Можна в гості?
— Е, а я чемпіон лісу з пластилінових баранців,
Зараз нам продадуть Карлсона ще раз!
Любі діти! Я не вгадав.
Далі була богомільна бабуся в маршрутці і Том Круз.
Не такої казки я чекав від найкращого в світі письменника.
Дойшовши до:
— П'явочко?! — отетеріла Маргарита Семенівна.
Картина, яка постала перед її очима, була справді дивна: на підлозі біля її стільця навколішки стояв П'явочка. Він, наче суддя на конституцію, поклав руку на їжака, а їжак — ви тільки уявіть собі таке нахабство — показував їй, заслуженому працівнику освіти Маргариті Семенівні Кишечці, язика!
я зрозумів що трактату не буде. Треба випити.
Чого і вам бажаю...
читать далі